Ольга Купріян
письменниця, фахівчиня з дитячого читання, учасниця журі конкурсів дитячої літератури
Найсвіжіші списки українських літературних премій підсвітили проблему, про яку ми з колегами говоримо ось уже кілька років: ми загалом не знаємо, що таке література для юнацтва, чим вона відрізняється від підліткової й особливо — дитячої літератури, ба навіть дорослої. На сьогодні тільки спеціалізована відзнака «Топ БараБуки» має номінації для цього сегменту неперекладних видань в Україні, хоча й нам буває складно вмістити все жанрове розмаїття юнацької літератури в одну номінацію. Ще кілька років тому літературу для молоді тицяли то на одну поличку, то на іншу, і лиш тепер маємо спеціально визначені категорії — Young Adult (власне, юнацька, 16+) і New Adult (більше молодіжна, 18+). Ці дві полички часом перетинаються тематично, але все ж мають відмінності. В Україні останні 7–10 років працюють автор(к)и, які спеціалізуються на цих напрямах, саме їхні книжки загадано в цій статті. Отож, хто такі «юні» і «нові» дорослі, які проблеми порушують книжки для цих аудиторій та які тексти ми можемо назвати в цих жанрах, коли йдеться про українську сучасну літературу?
Найперше даймо лад поличкам
Довгий час у нас навіть не виділялося «полички» для підліткової літератури. Були тільки для дітей, а тоді відразу — для дорослих. Звідси — плутанина, куди ставити те чи інше видання. Наприклад, списки Всеукраїнської премії «Книжка року» час від часу вміщали серед переможців тексти давно померлих авторів зі шкільної програми, позначаючи таким чином Шекспіра чи Гоголя як підліткове читання. Хоча обидва автори мало того що давно померли, то ще й писали з прицілом на дорослих. А те, що їхні тексти читають тепер підлітки у школі, — то ніби як побічний ефект від входження в канон.
Минулого ж року до коротких списків премії «Книжка року BBC» у дитячу номінацію вписали книжку «Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» Юлії Мак, хоча саме видавництво позиціонує книжку як видання для дорослих. Який критерій спрацював у цьому випадку — для мене загадка, однак ця книжка, потрапивши не у свою нішу, забрала слот у видань для дітей і підлітків, яким і так весь час бракує видимості (адже премій для дитліту в нас практично одиниці). Імовірно, можна було б вважати, що «Толіки» — це New Adult, якби не колорит 1990-х років, актуальний для нинішніх 30–40-річних.
Які ж полички в нас є для людей від 12 до 18+ років? Для нас це все — «підлітки» (teens), але різниця між ними в досвіді і сприйнятті — колосальна. Тож тільки в межах цієї вікової розвилки можемо виділити, власне, підліткову літературу (середній шкільний вік, не враховуючи книжки для ранньопідліткового віку), Young Adult (старший шкільний вік, юнацька література) і New Adult (література для молоді, яка вже ближче до літератури для дорослих). Усі три категорії поєднують теми нових досвідів, дорослішання, гострота проблематики. Проте коли у 12 ми ще досить цнотливо описуємо реалії дорослішання (якщо коротко, то цілуватися можна, а кохатися — ще ні), то після 16-ти вже можемо дозволити собі більше — як у доборі лексики, так і в описах. Видавець змушений позначати такі тексти віковими обмеженнями, адже за грубу лайку чи описи брутальних або сексуальних сцен йому ще може «прилетіти» від батьків цільової аудиторії. Скажімо, квір-роман «Майже хороші хлопці» Дар’ї Чайки видавництво маркувало як 12+, хоча, зваживши на вік персонажів, досить натуралістичні сцени цькувань і насилля, грубу лексику, я би сміливо поставила його на поличку янґ-едалту. І так, тут є романтичні й навіть еротичні сцени за участі винятково хлопців, але не це забезпечує їм дещо вищий віковий ценз, адже любовні сцени зображено досить цнотливо.
А от повість «Смак свободи» Олени Моренцової-Шулик, хоч у ній і йдеться про вже дорослий вибір професії, першу закоханість і початок власної справи юною випускницею кулінарних курсів Варею, завдяки легкій і дещо наївній подачі цілком можна читати й у 12+. Тим паче, тут є додаткова вправа для мозку — порівняти книжку й екранізацію, погуглити інформацію про Ольгу Франко, чия книжка надихнула героїню на кулінарні подвиги та навіть певною мірою на самовизначення.
Майже-тридцятирічні підлітки?
Слід прояснити, що в сучасному світі й саме поняття підліткового віку зазнало суттєвого переосмислення. Джесс Шаткін у виданні «Народжені бути вільними: чому підлітки ризикують та як захистити їх від небезпек» вказує, що нині ми можемо говорити про підняття горішньої межі підліткового віку — майже до 30 років. Це пов’язано з розвитком мозку, а саме – з нашою звичкою навчатися, мандрувати, пізнавати нове. Багато років тому люди дорослішали швидше, пише Шаткін, оскільки раніше починали «доросле» життя з його рутиною і незмінними практиками робота–дім–діти. Властиво, ці «нові дорослі», які вже почали свій окремий шлях у житті, але ще відкриті до нових практик, і становлять ядро цільової аудиторії книжок на поличці New Adult.
«Нью-едалт — це така нова категорія, до якої ми ще не призвичаїлися. Український читач і на янґ-едалт дивиться скоса, а тут бац — і з’являється щось новеньке, — каже письменниця Наталія Довгопол. — Власне, видавництво обрало позиціонувати “Витязь і Вірлиця” як доросле фентезі, із чим я радісно погодилася. І хоча тут нема надмірно візуалізованої жорстокості чи надто відвертих еротичних сцен, трапляється характерне для янґ-едалту здобуття перших досвідів, але герої доросліші, та й теми піднімаються складніші. Утім, досі відчувається та легкість і емоційна наповненість, за якою й звертаються читачі. Мені здається, що це і є головна ознака категорії — “Витязя і Вірлицю” у відгуках постійно називають “казкою для дорослих”. Бо дорослі виросли, а казки досі хочеться».
Книжки Наталії Довгопол послідовно розкривають ті теми й проблематику, які цікавлять молодь. Хай це буде у формі казки або авантюрного роману, у декораціях ранньомодерної Русі чи Європи на зламі ХІХ і ХХ століть. Герої та героїні Довгопол вирушають із умовно дитячого віку, з дому, з устояного побуту у пригоду, в доросле життя, сповнене викликів та небезпек. Їхні перші конфлікти — виразно про дорослішання (заборонене кохання, порятунок світу, складний життєвий вибір). Письменниця опрацьовує український культурологічний, фольклорний та історичний матеріал, ставлячи своїх персонажів в умови «зламу століть» та змушуючи їх боротися не лише з людьми та власними пристрастями, але й із різними міфічними істотами.
Нарешті — до визначення (або ні)
На початку 2000-х, до слова, в нас бурхливо розвивався New Adult під прапорами т.зв. «Я-літератури». Книжки, які ми тепер можемо класифікувати як літературу для цієї «полички», писали Ірена Карпа, Ірина Цілик, Артем Чех, Любко Дереш, Сергій Жадан, Сашко Ушкалов, Макс Кідрук та інші.
«Коли мої перші книги вийшли друком у 2018-му, майже на кожній презентації я розповідала про те, що таке янґ-едалт. За ці роки ситуація змінилася разюче — принаймні, у тій навколокнижковій бульбашці, яку я бачу», — зазначає письменниця Наталія Матолінець. Утім, хоч цей сегмент тепер і не чужий, донині якогось однозначного визначення, чим є література для Young чи New Adult, немає. За словами Наталії Довгопол, «немає однозначної шкали, за якою можна виміряти приналежність до тої чи іншої категорії. Це може бути вік головних героїв, ступінь графічності, тематичний фокус, різноманітність перших досвідів, емоційність викладу тощо».
То що ж притаманне творам, написаним для юнацтва і молоді? (Це ще не визначення, але вже бодай набір певних характеристик.)
Young Adult (старший шкільний вік, юнацька література) — 16+
Персонажі — неповнолітні (зазвичай протагоніст на кілька років старший за цільову аудиторію книжки), шкільні досвіди, вибір майбутнього, перші закоханості, індивідуальність, самоідентифікація, тілесність, сепарація від батьків і відповідальних дорослих (проте в разі чого дорослі ще на відстані витягнутої руки, дорослі ще — інші), протест, максимальна загостреність емоцій і сприйняття всього, що відбувається.
New Adult (література для молоді, яка вже ближче до літератури для дорослих) — 18+
Персонажі — повнолітні (у рамках світу, в якому відбуваються події), на зміну школі приходить університетське життя, персонажі вчаться розгрібати виклики дорослого життя, батьки вже — окремо, дорослі — це вже ми; кохання і сексуальність дуже тісно пов’язані, персонажі цих книжок можуть пробувати багато різних досвідів (заборонених у тому числі).
А тепер — 5 ключових відмінностей New Adult та Young Adult:
Аудиторія. New Adult зорієнтований на читачів 18–25 років або навіть 18–30.
Обсяг. Романи YA зазвичай вдвічі менші за обсягом й приділяють менше уваги світобудові та соціальним темам.
Зміст. У NA більш деталізовано «дорослий» компонент. Там може бути більше лайки, насильства, сексу, шкідливих звичок.
Тон. Герої NA мають дещо інші пріоритети, ніж молодші герої YA. Вони більше уваги приділяють кар’єрі, сім’ї, влаштуванню власного життя.
Теми. NA фокусується на різних вимірах ідентичності: коханні, кар’єрі, баченні світу. Коли YA більше зосереджується на зовнішніх проявах, то NA глибше досліджує внутрішній світ.
Жанрово це можуть бути, властиво, будь-які вирішення. Нижче наведено приклади досить свіжих текстів із цих «поличок». Зазначу принагідно, що деякі з них цілком можуть читати й підлітки 12–15 років, однак написані вони переважно для і про старших.
Фентезі: «Витязь і вірлиця» і «Мандрівний цирк сріблястої пані» Наталії Довгопол, серія «Варта у Грі» Наталії Матолінець, «Завірюха» Анастасії Нікуліної, цикл «Сезон Кіноварі», «Бісова душа, або Заклятий скарб» і «Заклятий меч, або Голос крові» Володимира Арєнєва, збірка ретелінгів «Легендарій дивних міст», дилогія «Дрімучий ліс» Анастасії Лавренішиної.
Реалістична проза (романтична комедія, роман-подорож, квір-роман, університетський роман та ін.): «Космос, прийом!» і «Рікі та дороги» Марка Лівіна, «Смак свободи» Олени Моренцової-Шулик, «Майже хороші хлопці» Дар’ї Чайки, «Ел і Ева» та «Крута компанія» Надії Білої, «Мій дім — війна» Насті Мельниченко, «Ужалений зрадою» Олени Рижко, «Зграя» Анастасії Нікуліної, «Лінія Термінатора» та «Кокони» Тетяни Стрижевської, «Зеро» Юлії Ілюхи, «Не кажи нікому» Саші Камінської та ін.
Історично-пригодницька проза, авантюрний роман: серія «Шпигунки з притулку “Артеміда”» Наталії Довгопол.
П — позиціонування
Володимир Арєнєв пише книжки на різний вік — від молодшого шкільного до дорослих. Останнім часом письменник зосередився на ніші підліткової літератури, часом перемикаючись між нижньою і горішньою її межею. «Власне, деякі з моїх книжок із часом міняли позиціонування на ринку. Наприклад, “Бісова душа, або Заклятий скарб” спершу виходив просто як фентезійна повість. Однак уже в 2013-му році стало зрозуміло, що українські видавці не дуже собі уявляють, як продавати фантастику взагалі й фентезі зокрема. Тому ми вкотре перевидали цю повість уже як читання для підлітків, — каже Арєнєв. — Так само і “Заклятий меч” не писався як суто підліткове читання: аудиторія в нього ширша, деякі відсилки — для дорослішого, більш начитаного читача».
Плутанина на «поличках» і, властиво, з вікуванням і позиціонуванням книжок на ринку створює проблеми для авторів також. Адже ти, приміром, створюєш книжку більше з прицілом на дорослого читача (горішня межа підліткового віку), але твою книжку представляють як підліткову чи дитячу — і вона пролітає мимо, так і не знайшовши своєї аудиторії.
«Загалом, коли кажуть, що книжка для підлітків або підліткова, це звужує аудиторію. Бачу це по презентаціях теж, — переконана письменниця Анастасія Нікуліна, яка працює в різних жанрах і на різні читацькі аудиторії. — Як тільки вчитель-бібліотекар каже: ця авторка пише для вас, про вас, для підлітків — спостерігаю спершу не дуже позитивну реакцію на слово “підлітки” (зараз кажу про 9,10,11 клас, бо молодші ок сприймають, хоча своїми іменами — 9–11 теж підлітки). І одразу ставлення до книги — ніби вона дитяча. Коли є наголос янґ-едалт і нью-едалт — сприймається краще. Бо досить вкорінився синонім підлітки = діти. Щодо янґ-едалт їм здається, мовби це щось інше. А коли є просто книжки і я розповідаю сюжет, без звуження аудиторії і слова “підлітки” — одразу позитивна реакція й набагато більше цікавляться».
Наталія Матолінець також визнає, що стикалася з обмеженнями, які накладає рамка «підліткової» полички. «Я й досі часто мушу пояснювати, що мої книги — не дитячі, — розповідає Матолінець. — Розумію, що тут у гру вступають і стереотипи щодо фентезі як виключно розважального читання, тим часом як на світовому ринку це нині один із ключових жанрів для опрацювання постколоніальних травм чи представлення незахідних культур. Тепер мені найбільш комфортно говорити, що я пишу молодіжну літературу (тільки не обмежувати цього словом “підліткова”). Загалом я люблю визначення, що янґ-едалт — це про перші досвіди або про ті досвіди, які нас докорінно змінюють. Нью-едалт — так само про перші досвіди, але ті, з якими ми стикаємося дорослішими, сформованішими, упевненішими в собі та своїх переконаннях».
Героїні Наталії Матолінець незалежно від епохи, географічної точки й антуражу, у якому діють, — молоді люди, котрі пробують на смак доросле життя. Вони можуть учитися у вищих школах, як Гессі, або ж тусити на квартирах із відьмами, як Варта Тарновецька. Вони — аж ніяк не «правильні» протагоністи, адже світлі маги тут можуть коїти страшні злочини, а головною героїнею може стати «дуже нехороша темна», яка вкрай неохоче всіх рятує. Персонажі Матолінець активно беруть участь у соціально-політичному житті магічної спільноти, і це важливо — бачити такі приклади в молодіжних книжках, адже молодь 18+ уже впливає на громадські й соціально-політичні процеси, може голосувати і, власне, складає активну рушійну силу змін. Взяти, до прикладу, наші три революції, які почалися від студентських протестів.
«Для мене позиціонування тексту — це в першу чергу про проблематику, кут зору, акценти й глибину занурення. Тому, до прикладу, “Гессі” — це чистий янґ-едалт, де юна дівчина закохується у примарного юнака, хоч не знає про нього геть нічого, але недосяжне манить її, а обрамлення Прекрасної Епохи підживлює атмосферу й мрії, — зізнається Наталія Матолінець. — Тому історія Канре і Жаррака з “Керамічних сердець” — трагічна, бо попри вишуканий вищий світ за його ширмою — соціальна прірва, культура зґвалтувань, смерті від епідемії і ПТСР після воєнних дій — а це теми для дорослого читача з певним життєвим досвідом. А, до речі, герої трилогії про Варту гарно вписуються до категорії New Adult, але на момент, коли я писала цю серію і свідомо робила своїх персонажів 20+, плануючи вплести їх до політичних інтриг, поняття New Adult на нашому ринку навіть не звучало. Близькість до персонажа і його призма — те, що я дуже люблю в молодіжній літературі і що, як мені здається, об’єднує всі мої історії попри їхню динаміку, тональність чи проблематику».
Рік тому роман Наталії Матолінець «Варта у Грі» вийшов у чеському перекладі. За словами авторки, у Чехії книжка позиціонується саме як янґ-едалт під назвою «Hra temné čarodějky». Трилогія Матолінець про Варту Тарновецьку — виразно європейське пригодницьке фентезі. Хоча сама головна героїня — частково українка, а події першої книги відбуваються в магічному Львові (дія наступних книжок — у Празі та Будапешті), магія тут піддається європейським законам, а всім магічним світом править Конгломерат, що чимось нагадує Європейський Союз.
«Минулого року я провела два місяці в Празі на резиденції Місто літератури ЮНЕСКО і за цей час встигла зануритися в локальне книжкове життя, зокрема побувала на Humbook Fest — це масштабний фестиваль, присвячений саме янґ-едалт літературі, куди запрошують світових зірок. Також у них є щорічна премія виключно для молодіжної літератури, — розповідає письменниця. — Стенди, марковані Young Adult, є у книгарнях, є окремі категорії на сайтах видавництв. На їхньому ринку New Adult поки що “під крилом” у Young, як, врешті, це на багатьох європейських ринках. Як-не-як це доволі нове поняття у книжковій сфері, але воно чітко показує запит дорослого читача на таку літературу».
Тексти, яким не «слабо»
Марк Лівін у свою чергу акцентує на тому, якою розмаїтою є «поличка» янґ-едалту у США. Насправді йдеться про цілі поверхи секцій із літературою 16+, і багато уваги присвячено ментальним питанням. Сам письменник і в літературі, і в журналістській діяльності повсякчас акцентує на важливості психічного здоров’я. Ось уже кілька років він разом зі співведучими створює подкаст «Простими словами», де пояснює для широкої аудиторії різні аспекти ментального здоров’я. У 2017 році вийшла книжка Марка Лівіна «Рікі та дороги», головним героєм якої став 14-річний хлопець із синдромом Аспергера. А цього року побачила світ повість «Космос, прийом!», де автор торкається іншої стигми: батько головної героїні страждає на шизофренію, і дівчині доводиться якось примиритися з тим фактом, що чоловік, якого вона все життя шукала і цей неохайний дивакуватий старий перед нею — одна й та сама хвора людина. Маючи перед собою психологічний інструментарій, письменник не раз пропонує читач(к)ам скористатися тим, що допомагає в житті його героям (Зорянина мама ходить до психолога, і дівчина також не має упереджень до теми ментального здоров’я). Скажімо, спостерігаючи, як її нові знайомі готують їсти й влаштовують спільні трапези, дівчина замислюється про те, що це їй дає: спокій, час разом, усвідомленість і сконцентрованість на процесі, вчить перебувати тут-і-зараз. «Зашиваючи» таким чином у тексти корисні й важливі знання, ми створюємо «додану вартість» і даємо надію: якщо герої впоралися, то і я зможу.
На думку Марка Лівіна, янґ-едалт нині читають переважно дві категорії людей: 1) властиво, підлітки, молодь, яким література допомагає знайти відповіді на всякі життєві запитання й виклики, побачити різні рольові моделі поведінки та сценарії вирішення проблем; 2) дорослі, які зафіксувалися на певних проблемах (стосунки з батьками, взаємини у школі, перші сексуальні досвіди тощо) — за допомогою книжок, що описують підліткове й молодіжне життя, вони мають можливість пригадати свої схожі досвіди й повернутися до вирішення тих проблем, які довгий час відкладали. Також це й дорослі, яким важливо знайти відповіді на ті чи інші питання, або ті, кому властива ностальгія; батьки, які хотіли б поглибити зв’язок зі своїми дітьми; критики та оглядачі.
Не зовсім янґ-едалт, бо цілком зайде й категорії 12–15 років, але також про психічне здоров’я — повість «Кеди в небі» Віталіни Макарик. Головна героїня переживає смерть матері, що наклала на себе руки через депресію. Таким чином авторка проговорює теми втрати, знову ж таки, ментальних розладів. У тій же віковій категорії лежить «Задзеркалля» Оксани Лущевської — одна з перших повістей в Україні, що торкається теми підліткового самогубства. «Сіль для моря, або Білий кит» Анастасії Нікуліної, крім теми самогубства, також порушує проблему цькування, в тому числі й кібербулінгу. Книжка Нікуліної була екранізована — у вільному доступі можна знайти короткометражний фільм. Але це все — тексти, що підходять і підліткам середнього шкільного віку. У них немає надміру травматичних епізодів, грубої лексики чи сцен насилля. А що тема непроста, то мусимо звикати: розмовляти з дітьми й підлітками ми можемо на будь-які теми. Головне — знайти саме ті слова. Зрештою, ми можемо тільки запропонувати поличку, з якої вибирати, та й то ніхто не гарантує, що саме на цій поличці знайдеться те, що потрібно.
Якщо добряче пошукати, в нас є немало книжок, які можна поставити на «полички» для молоді. Щоправда, поки що складно розмежувати «молодих» і «нових» дорослих, але й ці ніші поступово заповнюються й розмежовуються. Знаходяться автор(к)и, які послідовно вибудовують свою аудиторію саме з молоді — та, орієнтуючись на її запити, пишуть популярні соло-книжки й серії — підкреслено на українському питомому матеріалі. Адже не так складно заповнити полицю перекладними виданнями, значно складніше — відгукнутися на виклики нашого часу, осмисливши цей період війни і роль у ньому молоді, передумови зросійщення, уявивши альтернативне майбутнє чи ґрунтовно пропрацювавши історичний роман, шукаючи відповідей на запитання про те, звідки виростає наша ідентичність. Ба навіть написати захопливий ромком, за яким знімуть кіно, — перспективна ніша. Ми поступово намацуємо ґрунт і викладаємо на спеціально відведені «полички» все більше й більше видань для молоді.