Всі статті
-
Місце, де немає виходу, але є надія: рецензія на роман Олени Пшеничної «Там, де заходить сонце»
«Там, де заходить сонце» відчувається як одна велика історія про поїздку в дитячий табір — тільки навпаки.
-
«Усі мої тривожні дзвіночки» Євгенії Бабенко: щоденник замовчуваної травми
«Усі мої тривожні дзвіночки» — дебютна книжка Євгенії Бабенко, у якій вона працює з темою дорослішання, що супроводжується травматичним досвідом з дитинства.
-
«Вовчі землі»: віднайти себе і зрозуміти Іншого у новому українському фентезі
«Вовчі землі» можуть бути новим хітом буктоку, адже роман пропонує загадкову пригодницьку історію з елементами детективу у світі людей і альвів.
-
Книга Буття полтавського ковбасокрада: рецензія на роман Віталія Запеки «Ковбасокрад у раю»
Роман «Ковбасокрад у раю» — не лише іронія чи дошкульне висміювання, це мова душі. Це історія про душу і вічну боротьбу, що в ній триває.
-
Власні назви поміж займенників: «Твоє, моє, нічиє та інше» Ольги Карі
«Твоє, моє, нічиє та інше» Ольги Карі — це збірка з одинадцятьох есеїв, у кожному з яких авторка розмислює над окремими аспектами радянського досвіду.
-
Високосне перевидання: «366. Книжка на щодень, щоб справляти враження культурної людини» Ганни Улюри
Вихід «366…» — гарна нагода обзавестися такою собі «настільною книгою», до якої можна періодично зазирати, звіряючи читацькі враження чи відсвіжуючи пам’ять.
-
Назад до абсолюту: рецензія на «Після скінченності» Кантена Меясу
Кантен Меясу (нар. 1967 р.) — французький філософ, представник сучасної постконтинентальної філософії та один із провідних мислителів спекулятивного реалізму.
-
«Діти вогненного часу» Мії Марченко та Катерини Пекур: тонка межа між химерним та реальним
Новий роман Мії Марченко та Катерини Пекур «Діти вогненного часу», що вийшов друком у видавництві Readberry у 2024 році.
-
Гра з фортуною: свобода воління у романі Мін Джін Лі «Пачінко»
«Пачінко» — це перший у світі англомовний роман про корейську громаду в Японії доби імперії.