Марина Пономаренко
поетка, культурна оглядачка
«Печера Мара» — це перший роман філологині, культурної менеджерки, телеведучої Наді Ліри. Це похмура, але захоплива історія про поневіряння молодого киянина Саші в містичному карпатському лісі.
Перш за все, це роман для масового читача — він легко читається, має динамічний сюжет, його персонажі ефектні та яскраві. Але я придивилася до цього тексту трохи пильніше — і побачила кілька цікавих і неочевидних його особливостей.
Не просто фентезі
«Печера Мара» — це яскравий представник тієї самої жанрової літератури, без якої книжковий ринок стає бідним, сумним і зарозумілим. Тут я закликаю забути про снобізм — жанрова література не означає погану якість, а означає лише, що цей текст доступний, захопливий і — що важливо — його непогано купують.
Жанр роману «Печера Мара» сама авторка визначає як «карпатське фентезі». Зрозуміло, звідки взялося «фентезі» — адже тут є мавка, чугайстер, відьма, потерчата і ще багато іншої нечисті. Але, знаєте, для фентезі занадто все жорстко. Я би визначила жанр як «карпатське дарк-фентезі». Також думаю над варіантами «карпатський горор» чи, якщо точніше, «карпатський боді-горор». Все-таки читача треба попереджати про певний рівень жахіття.
Первозданна нечисть
Зараз письменники часто звертаються до слов’янської демонології — з-поміж найсвіжіших таких романів можна згадати, наприклад, «Діти вогненного часу» Мії Марченко та Катерини Пекур, «Дім між трьох світів» Тані Гуд, «Завірюха» Анастасії Нікуліної та багато інших.Але зазвичай автори таких персонажів олюднюють — наділяють їх думками та почуттями, складною мотивацією, здатністю діяти осмислено.
Цього не робить Надя Ліра — у неї нечисть залишається недоторканною, такою, як вона є в народних уявленнях. Це щось невблаганно жорстоке, що розглядає людину лише як поживу, і ніщо, ніяка поведінка людини не може це ставлення змінити. Відповідно, нечисть полює на людину без жодних сентиментів. Грубо кажучи, нечисть тут — це як дика тварина, тільки вигадливіша. І взаємодіяти з нею можна лише з позиції сили, але ця сила має бути відповідного регістру — тобто надприродна.
Центральним персонажем роману є не містична істота, а містичний простір — та сама печера Мара. Ця печера — могутня, несвідома і невблаганна, як сама природа, вона вважає містянина Сашу своєю здобиччю і поводиться відповідно, тобто намагається його вполювати і перетравити.
До речі, за що йому таке?
Логіка давньогрецької трагедії
Головний герой роману Саша — йолоп і гульвіса. Він постійно зраджує свою дівчину Олю й особливо не приховує цього. Оля його, зрештою, кидає, але ця історія сильно підриває її здоров’я. Саша важко переносить втрату дівчини. Щоб якось розрадитися, він і його найкращий друг Олег їдуть в Карпати. В перший же вечір вони напиваються й Олег на спір іде в гори. Саша біжить його шукати — і потрапляє в пастки місцевої нечисті. Чи вдасться йому вирватися?
Відповідь буде, і вона буде у стилі давньогрецьких трагедій.
Усі давньогрецькі трагедії побудовані з усвідомленням того, що людина нічого в житті змінити не може, на все воля богів. Людина може скільки завгодно намагатися переламати долю — але фатум сильніший. Візьмімо, наприклад, трагедію «Цар Едіп» Софокла. Цар Лай, батько Едіпа, дізнається пророцтво — він загине від руки власного сина, а син потім одружиться зі своєю ж матір’ю. Лай робить усе, аби цього уникнути. Едіп також не хоче такої долі. Але так вирішили боги, так на роду написано, тож люди нічого не можуть змінити.
Приблизно за такою ж логікою розвивається сюжет у романі Наді Ліри. Головний герой, звісно ж, дуже старається пройти всі випробування і повернутися до нормального життя. І часом здається, що у нього навіть виходить — він ефективно бореться, знаходяться союзники, які йому допомагають. Але фатум невблаганний, покарання не уникнути, долю не змінити.
Втім, дещо таки змінюється — сам Саша. Як і належить героєві в хорошому тексті, він трансформується дуже суттєво — усвідомлює свої помилки і шкодує про них. Я би сказала, що він дорослішає. А читачі дізнаються, чому він був саме таким.
Але покарання все одно невблаганне. Чому так? Мене дуже хвилювало це питання. Можливо, тому, що Саша сам собі не прощає?
Радість від творення світу
«Печера Мара» — це перший опублікований твір Наді Ліри. Перші романи (не всі, звісно) мають традиційні дитячі хвороби — десь провисає темпоритм, десь неясна мотивація героя, десь кострубата мова. Але в цих текстах (не у всіх, звісно) буває одна цікава річ — це радість від творення світу. Це відчутна насолода автора від власної історії, власних декорацій, власних героїв, від того, що тут усе так, як хочеться автору. Ця авторська вдоволеність читається між рядків — і мені було цікаво її спостерігати. Мені здається, саме оця авторська радість від творення додає тексту безпосередності, легкості і захопливості — і саме тому роман «Печера Мара» так швидко і смачно читається.
Тож будемо чекати наступних книжок Наді Ліри.
