Жіноча тілесність і її приналежність у поезії Галини Крук

Орина Козирєва
літературознавиця 

Галина Крук. Доросла. Видавництво Старого Лева, 2017. 112 с.

Збірка «Доросла» Галини Крук вийшла ще 2017 року, але про неї досі є що сказати. Зрештою, Галина Крук в інтерв’ю (2015 року) наголошувала на важливості критичних оглядів сучасної української літератури: «У нас же, практично при відсутності літературознавчої і літературнокритичної періодики, яка би професійно реагувала на літпроцес, обговорювала літературні новинки, якщо письменник ігнорує публічний простір, то публічний простір ігнорує його». Тому пропоную поглянути наново на збірку з часової відстані та порівняти її з новими віршами Галини Крук, які вийшли вже для англомовного читача.

Дівчина має знати про старішання

Звісно, вибір назви збірки і подвійність її наголосу з усіма супутніми сенсами вже було обговорено у раніших рецензіях, але хочеться додатково акцентувати на назві, довкола якої побудована збірка. «Дорослішання» пояснюється і самою авторкою, і Комітетом Національної премії України імені Тараса Шевченка як специфічний досвід саме ментального дорослішання. Конкретно дорослість і форма її досягнення — «старішання» — будуть визначальними у прогресії поезії, за якою спостерігатимемо.

і розумієш — не можеш, постарів, погладшав
гладшати на зиму — звична справа
згладжувати в собі кути, робитися не поворотким,
неквапливим, як муха в олії, як муха в павутинні,
яка ще дзижчить,
але ти вже приміряєш до неї слова
«нещасна», «приречена», «засохла», «позаторішня».

Жіноча тілесність тут трансформується в підбір епітетів, які будуть означати як образи (так само з подвійним наголосом) зміни чи збільшення тіла, так і старіння природи. Але власне відчуття тіла тут реалізується саме через сенсорику: «кути», «не поворотким», «як муха в олії», тощо. У цьому процесі авторка підкреслює і власну вразливість, неможливість пізнати себе наново:

все ще не можу відвести погляд,
коли бачу себе в ванні голою,
ніби когось іншого, ким я стала чи ким мені стати
пізнаю, та не можу впізнати
жити значить ставати собою, — кажеш.

У процесі «від дівчинки до жінки» стикаємось із різними тілесними обмеженнями, коли в якийсь момент тіло перестає належати тобі, як пише Галина Крук, навіть чоло морщиться за чоловіком: 

не сідай на пеньок, дівчинко, не їж пиріжок —
зайві калорії згодом вилазять боком.
і не бовтай ногами, бо чортик скрутить тебе в ріжок,
а тоді дмухне і видує з нього всю тебе ненароком
дівчинко із лопатками не для цього піску,
всі ці замки і пасочки приїдаються з віком.
серце тримаєш на місці, рот на замку,
а чоло все одно морщиться за отим чоловіком…

Метафоричність цього вікового переходу була підкреслена мені у полтавській бібліотеці — збірка зберігається там у відділі дитячої книги. Можна сприймати це за своєрідний контекстуальний коментар, мовляв, дівчина має змалечку знати про старішання.

Взаємодія тіла з природою

Вірджинія Вулф у есеї «Про хворобу», роздумуючи над тим, що ми не знаємо душ інших людей, описує тіло через образи природи, зокрема тієї природи, яка буде після нас, людей. Галина Крук у збірці «Доросла» діалогічно продовжує цю тему в поезії, багато говорячи про взаємодію людини і природи саме у тілесному вимірі. Спершу це про народження у природі: 

народи мене знову, ким хочеш, аби живим —
сріблястим жуком, зелом, якого не знаю,
травою, яка мнеться, коли на неї лягти —
травою, яка підіймається, коли із не встаєш
великі і малі тварини зливаються в мені
тицяють у сонячне сплетіння,
ідуть до води, моляться до сонця.

Підкреслює таку образність вибір колажів, де зображені жінки, чиї розірвані тілесності, тобто окремі органи, взаємодіють із природними об’єктами. В одному з віршів Галина Крук, інтегруючи анімалістичні фразеологізми у власну систему метафорики, взагалі переносить тварин до людського тіла (як продовження життя):

мурашки по шкірі, метелики в животі, таргани в голові,
почуваєшся господом богом,
доки їх відчуваєш, доки вони всі живі,
дозволяєш їм користуватися тілом своїм, доки воно твоє.

Людська тілесність і зовсім зливається із ландшафтом у час смерті, але Галина Крук натякає тут і на війну: «в цих чорноземах гнити, // у цих лісосмугах лягати спочить».

Приналежність тіла

Інший діалог, який проступає через образи, — із Симоною де Бовуар, яка досліджувала проблематику жіночої тілесності. Але окрім теоретичних праць, вона у своїх коротких романах зі збірки «Ошукана жінка» також працює з образами жінок «свідомого віку», тілесність яких виходить на перший план. Сюжет про цих жінок побудований навколо чоловічої присутності, що підкреслює певну трагічність їхньої ситуації. 

У Галини Крук жіноча тілесність часто співіснує із чоловічою (чи принаймні партнерською):

найстійкіша людина —
на чотирьох ногах:
дві твої, дві мої
їмо один одного як хліб
поїмо один одного навзаєм.

У парі тілесність більше не відчувається власною, вона стає змішаною: «з тобою завжди хочеться більше, // ніж дозволяє тіло // сідаючи, сонце видовжує наші тіні, // накладає їх одна на одну // змішує в одне ціле, і годі вже зрозуміти, // де закінчується моє, // де починається те, що ж тобою». Або ж тілесність може трансформуватися і в нематеріальне — ставати порожнечею: «любов залишає у серці жінки діру, розміром з іншу жінку, // зяючу порожнечу, лакуну, якої нічим не закласти, // антиматерію, вибухову хвилю, молитву про помсту, // Боже, не проходь мимо. // любов залишає у серці жінки діру, розміром з Бога».

У збірці відчувається і фонова присутність війни, тому в якийсь момент саме вона присвоює собі тіло людини:

і так він їм дошкульно шкутильгає
на задньому дворі лікарні без
кінцівки, мов кінцівки й не буває
інакшої, це поле без чудес,
яке від крові — навіть ніде стати
ногою, що не тямить, що відтята,
занесена в нудний реєстр війни…

Концентрація любові

Що ще може присвоювати людське «Я»? У збірці «Доросла» — це любов. А «любити — це бути трохи не в собі, // ходити самим краєм себе». І водночас саме любов стає тут проявом людяності. Ігор Козловський, український вчений, що пережив полон, розвивав ідею любові як найнадійнішої точки опори у житті. Він писав: «А з іншого боку, я повинен жити. Чому я повинен жити? Тому що я люблю». Галина Крук створює своє визначення із засновків: «бо тільки любов робить із людини поета // а з поета — людину».

Про мистецьке тіло

У «Дорослій» кожен розділ починається і закінчується колажем, що створила ілюстраторка Гриця Ерде.

Ці колажі втілюють ідеї зі збірки: тілесність, що складається з частин; тілесність, що зливається з природою; і взаємодія тіла з природою. Таким чином категорія тілесності стає і мистецькою. Дещо співзвучним щодо цього є проєкт Марії Куліковської Homo Bulla. Це скульптури жіночого тіла з мила: жіноча форма мала поступово розпадатися. Так проєкт говорив про тілесність людського буття та швидкоплинність життя. Під дією сонця і дощу мильний розчин мав стікати з хребтів скульптур, після того — розчинятися у природі, як розчиняється людське тіло. Подібне ми спостерігаємо і в поезії Галини Крук: тіло взаємодіє із природою і розчиняється у ній. До того ж — іноді в неочікуваних метафорах. Скульптури ж Куліковської були розстріляні пізніше вже в окупованому Донецьку — тілу допомогли швидше зруйнуватися. 

Абстракції сучасної поезії

У 2023 році у видавництві Arrowsmith Press вийшла наступна збірка Галини Крук — «Прискорений курс з коктейлів Молотова» (A Crash Course in Molotov Cocktails). Чітка лінія між поезіями і збірками прокладається через повномасштабну війну. Амелія Глейзер, упорядниця і перекладачка англомовної збірки Галини Крук, пише про таке розрізнення поезії: «…її поезія війни ставить під сумнів абстракції сучасної поезії та авторів за межами України, чиї слова про війну є одноразовими» [переклад з англ. мій — О.К.]. Неможливість підібрати слова у поезії для опису війни спонукає авторку до експериментів з документальністю. Тим не менш, і в ранішій збірці лінія війни пролягає такою собі стежкою, якою іде лірична героїня — вона торкається її, впливає на образи, але не є основною. 

Тілесність у збірці «Прискорений курс з коктейлів Молотова» присутня і явно підкреслена. Але тут тілесність вже повноцінно уособлює образ війни. Авторка використовує і мотив спільної тілесності, що підкреслюється у війну, і мотив спостереження за іншими через тіло. Галина Крук досі звертається до образів природи, які тепер міцно сплетені з війною: «вивчив назви рослин по прильотах — Піон і Тюльпан // Гіацинт і Гвоздика…».

Та найголовніше, що попри (вимушену) міцність сплетення поетикальної тілесності, для ліричних героїв Крук любов усе ще є визначальною в цьому світі, а тим паче тепер:

перед лицем смерті кажу тобі:
люби мене так, ніби в світі більше ніколи
не буде достатньо світла, щоб ми віднайшлися
люби мене, доки нам здається,
що смерть закриває на це очі і не бачить,
але вона підглядає, відтепер — завжди і всюди
ми це знаємо, і в нас не виходить скінчити.

Це любов, яка переходить у тілесність: «Люблю тебе звідусіль. // Незвіданої землі все ще багато, // можна їхати і їхати, доки не впрешся чолом». І якщо любов всюдисущно огортає нас, мов світло, то, як пише Галина Крук: «світла стане на всіх».