Богдана Романцова
літературна критикиня
Цього року Нобелівську премію отримала канадська поетка, есеїстка та перекладачка Енн Карсон. У її текстах античний драматизм переплітається з модерністською чутливістю, музика — з живописом, а сміливі формальні експерименти — з відданістю традиції. Творчість Карсон годі охопити в одній статті, тож я пропоную лише хмарку гештеґів, колаж, кілька принагідних думок про лауреатку. Як і в її текстах, недомовки та лакуни у статті — це спроба підштовхнути читача до побудови власних асоціацій. Енн Карсон в усіх своя. Можливо, це ще один секрет її популярності.
Досвід
Карсон вважає, що має «хист фіксувати чуттєві й емоційні факти — створювати переконливу картину того, як відчувається життя, фізичне й емоційне». Втім, на думку самої авторки, багатьом її віршам та есеям бракує посмаку, який лишається після прочитання творів Вірджинії Вулф чи Джордж Еліот. І йдеться тут про ледь вловне відчуття осягнення історії й проживання чужого досвіду. Що ж до досвіду Карсон, він більшою мірою лишається її внутрішнім, приватним. Читачеві пропонують не так самоототожнення з нараторкою, як інтелектуальний діалог або й дискусію.
Розстворення
Концепція «декреації» (decreation) у творах нобеліатки пов’язана з ідеями французької мислительки Симони Вейль. Остання описувала цей процес як «руйнування істоти всередині нас». Збірка Decreation Карсон — це поєднання поезії, есеїстики, опери, сценарію. Розстворення передбачає відкритість до сприйняття нового, що може реалізуватися у різні способи: через сни, через занурення в текст, через закоханість чи лімінальний досвід. Карсон вважає, що у процесі пізнання варто довіряти не лише раціо, а й альтернативним джерелам, зокрема уяві та інтуїції.
«Інтуїція — це (можливо) наша найглибша форма пізнання», — стверджує поетка в одному з інтерв’ю.
Уява уможливлює закоханість, адже лише уявляючи ми можемо усвідомити, чого або кого нам бракує. Саме тому Сократ, що переживає містичний досвід, для Карсон — ідеальний закоханий.
В есеях авторка звертається до постатей трьох жінок: античної поетки Сапфо, французької монахині-містикині ХІІІ століття Маргарити Поретанської і вже згаданої французької філософині Симони Вейль. Всі вони прагнули розстворення заради наближення до сакрального — і цим проявили «абсолютну духовну сміливість». Поезія також вимагає подібної сміливості. «Якщо проза — це дім, то поезія — охоплена полум’ям людина, що стрімко біжить крізь нього», — каже Карсон. Безумовно, на цей акт ще треба наважитися.
Довільність
Збірка Енн Карсон Float — це прозорий футляр, у якому містяться 22 окремі книжечки, що їх можна читати у довільному порядку, тасуючи, як тільки заманеться («shuffle» — пропонує нам авторка). Ці перформативні уривки не випливають логічно один з одного, а є самостійними фрагментами, що створюють поетичний резонанс. Комбінування, пастиш, колаж стають для Карсон важливими формами висловлювання.
Простота
Карсон часто обирає розмовну мову, працюючи з найскладнішими темами. «Якщо хочеш звернутися до несвідомого, не варто робити це надто претензійно, інакше форма перебере на себе весь наратив», — каже вона в одному з інтерв’ю.
Буденна мова у творах нобеліатки допомагає змалювати пристрасть рівня античної драми.
Порожнеча
У багатьох текстах Карсон порожнеча відіграє значущу роль. Так у перекладах Сапфо If Not, Winter навіть квадратні дужки на місці фрагментів, які не збереглися з часу давньогрецької поетки до наших днів, стають «естетичним жестом», що підштовхує читача поміркувати, чого саме могло б бракувати у кожному рядку. «Хай якою була думка, якби її виклали повністю, вона не зрівнялася б із натяком на думку, що його дарує цей простір», — сказала Карсон в інтерв’ю The Paris Review. У збірці The Beauty of the Husband, де довгі рядки чергуються з короткими, проміжки стають літературним аналогом музичної синкопи — рваного ритму. Нобеліатка зазначає, що сприймає свої вірші як картини («Окремі слова […] взаємодіють між собою, наче мазки сенсу»), тож тут важить і візуальний аспект. Втім, не менш вагомою є ідея дати простір і самому читачеві — простір для міркування і уявляння.
Вулкан
Вулканами Енн Карсон захопилася, коли вивчала живопис. «Вулкани просто дуже легко намалювати», — сказала письменниця в інтерв’ю для The Guardian. Вулкан є й одним із центральних мотивів роману у віршах Autobiography of Red: це й еротичний образ, і символ подолання травми, і реальний вулкан, що знищує ціле місто.
Переклад
Поетична, наукова і перекладацька кар’єри Карсон розвивалися паралельно, часто переплітаючись. Так у 1986 році вона пише працю Eros the Bittersweet, в якій досліджує концепцію еросу Сапфо, а в 2002 році зосереджується на перекладах самої Сапфо, з чого постає книжка If Not, Winter. Енн Карсон вважає переклад тим, що виводить автора із рівноваги, адже простір між мовами часто зумовлює хибні кроки і помилки. Критики пишуть про концепцію «сталої метафори», важливої для Карсон: місткі образи однієї мови годі перенести в іншу, а помилка змушує розум «пізнавати себе». Так, переклад — це вибивання себе з колії, і це корисно для поетів. «Я практично не розмежовую ці дві сфери [переклад і написання віршів — Б. Р.], переходячи від однієї до іншої», — стверджує Карсон. Пауля Целана, одного з найважливіших для себе авторів, вона описує як автора, що «послуговується мовою так, ніби постійно перекладає».
Нобеліатка каже, що робота з античною класикою вчить не довіряти поверховому сприйняттю тексту і йти вглиб сенсів.
Цей підхід вона застосовує і у власній творчості. Численні закреслення у поетичній збірці Men in the Off Hours — формальна реалізація такої недовіри. Як зазначає авторка, закреслення не означає скасування ідеї, адже за тонкою горизонтальною лінією можна побачити думку, яку намагалися скасувати. Ідеї пробиваються нагору, попри наші спроби їх втримати й упокорити. Такий прийом перетворює звичний текст на палімпсест, де верхній рівень означає заперечення, а нижній — ствердження.
Музика
Для написання ліричної поезії потрібен музичний хист, вміння «затягнути слухача у світ звуків». Карсон постійно повертається до музики: працює над операми, створює перформативні твори, а в 2025 році бере участь у записі альбому The Great Lakes Suite канадського індірокгурту Rheostatics.
Ерос
Одна з основних концепцій, до якої раз у раз звертається Енн Карсон, — ерос як гірко-солодке відчуття. Закохуючись, ми прагнемо коханої людини, але водночас усвідомлюємо неможливість подолати межі між нами. У книжці Plainwater майбутня нобеліатка пише: «Закохані люди жахливі. Бачиш, як вони кидаються одне на одного з голодом доісторичних вовків». Письменниця Мерве Емре зазначає, що Карсон захоплюється «тією абсолютною духовною сміливістю, що потрібна, аби піддатися своїм нищівним жаданням і віднайти в цьому стані холодне сяйво, “похмуре піднесення” (вислів Емілі Дікінсон)». Ерос лишається чимось проміжним, адже, як зазначає авторка у праці Eros the Bittersweet: «Люди, яких ми любимо, ніколи не відповідають цілковито нашим бажанням». Так само й творчий процес або переклад є прагненням недосяжної досконалості: «Слова, які ми читаємо, і слова, які пишемо, ніколи не виражають точно того, що ми маємо на увазі». Звідси ідея Карсон про те, що ерос зависає десь посередині між нашими бажаннями і об’єктом любові.
Живопис
Карсон зізнається, що віддає перевагу малюванню, а не писанню, хоча малює, за її словами, не надто вправно. Рукопис Short Talks спершу був низкою малюнків із підписами, але у такому форматі його не брали видавці — тож малюнки довелося прибрати, а підписи розширити. Серед важливих для себе художників Енн згадує урбаніста Едварда Гоппера, що став одним з героїв книжки Men in the Off Hours, а також абстракціоніста Сая Твомблі, чиї проєкти, за словами авторки, стали для неї «джерелом глибокого смирення і внутрішнього перетворення».
Остання частина видання Wrong Norma — це цикл колажів, що їх намалювала сама Карсон. У розділі Todtnauberg авторка розмірковує про зустріч філософа Мартіна Гайдеґґера, що симпатизував нацизму, і поета Пауля Целяна, єврея, який мешкав у Чернівцях. Цій зустрічі Целан присвятив вірш Todtnauberg — від назви села у Швейцарії, де відбулася ця зустріч. А в Карсон відповідний розділ відкриває гравюра, написана тушшю, — дуже витончена, лаконічна і, як на мене, витримана у японському стилі: кілька дерев на виступах скель, порода, видруковане слово «Snow» у лівому нижньому кутку зображення. Нічого зайвого — просто-таки як у поезії Карсон.
Античність
Енн Карсон відома не лише як поетка, а й як дослідниця та перекладачка античної літератури. Софокл та Сапфо, Евріпід та Есхіл, Стесіхор та Симонід звучать англійською завдяки Карсон. На основі її перекладів театральні режисери створюють сучасні постановки. Діалог з давніми греками Енн продовжує і у власних текстах. Здається, в античності їй затишніше, ніж у сучасному світі. Що ж, я часом її розумію.