У серпні платформа «Культурні сили» запустила безоплатну навчальну ініціативу під назвою «Програма освітнього курсу для військових авторів» (ОКДВА). Проєкт підготовлено за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Культура під час війни».
Програму, розраховану на десять тижнів (випуски виходять щопонеділка та щочетверга), розробив чинний військовослужбовець, учасник «Культурних сил» і засновник першого в Україні профільного блогу про письменництво Владислав Лєнцев, відомий також як Влад Сторітелер. Літературознавиця й літоглядачка Ольга Трейтяк розпитала про курс, досвід авторів-військових та ініціативи «Культурних сил».
На каналі Cultural Forces Education щотижня виходять лекції курсу творчого письма. У кожному відео нові поради авторам — від того, як почати перший чорновик, до створення персонажів чи конфліктів. Здається, що зараз загалом існує чимало можливостей для авторів-початківців: працюють Litosvita, школа «Риба», інші локальні ініціативи. Розкажіть, будь ласка, коли і як виникла ідея саме вашого курсу? Що його вирізняє серед інших?
Я ще 2020 року створив канал «Влад Сторітелер», бо сам дивився англомовні відео з порадами письменникам і раптом усвідомив, що в нас нічого подібного немає. Грубо кажучи, якщо ти не знаєш англійську, цю інформацію дістати доволі важко. Так, вже тоді існували різноманітні курси, але, не називаючи конкретні, скажу, що їм властиві певні проблеми зі співвідношенням ціни та якості. Компетенції творчого письма важко оцінити, тим паче тому, хто ними не володіє. Я як журналіст і, власне, автор вивчив дуже багато матеріалів із творчого письма (creative writing): читав фахові книги, дивився контент на цю тематику на ютубі (зокрема, університетський курс Брендона Сандерсона, який є загальнодоступним), — а потім адаптовував це у формат інфотейнмент на своєму каналі.
Тобто перед тим, як розпочати роботу над цим курсом творчого письма, я вже набув неабиякого досвіду в систематизації та викладенні цього складного матеріалу. Але все ж таки особистий ютуб-канал і його розвиток диктують спорадичну логіку подання матеріалу у відео. Тобто я робив відео про те, що було мені цікаво, і про те, що, на мою думку, зайшло би глядачам. Тренди на ютубі мінялися, і я змістив фокус контенту з освітнього на розважальний, принаймні на поверхні. А от грант УКФ дозволив мені не зважати так сильно на цю ютубну логіку, а з самого початку запланувати 20 відео, які зводять базу творчого письма в систему, з ускладненням від випуску до випуску і з послідовністю від початку написання до видання книги. По суті, моя ідея була такою з самого початку, ще з 2020 року, просто тепер вона реалізована в максимально чистому вигляді.
Наскільки, на вашу думку, в літературному процесі взагалі важлива система письменницької освіти та поради визнаних колег? Чи взагалі можливо навчитися писати? І яку в такому разі роль грають для автора вчасно почуті чи прочитані поради від Чака Поланіка, Брендона Сандерсона чи, скажімо, Владислава Лєнцева?
Це дуже важливо, бо всі стикаються з однією й тією самою проблемою: я щось написав/-ла, відчуваю, що щось не так, але не можу зрозуміти, що саме. Поради з творчого письма, його теорія якраз можуть оформити це відчуття в конкретні правки. З іншого боку, якщо начитатися лише цих порад чи книжок із сценаристики, але нічого не писати, воно майже не працює. Власне, дуже схоже на уроки музики: вчити ноти і грати на інструменті — це речі, які варто освоювати паралельно, одночасно. У підсумку правила, закономірності творчого письма мусять не обмежувати автора/-ку, а підказувати йому або їй, у якому напрямку краще рухатись, як оптимізувати свій твір, щоб він був цікавий широкій авдиторії; зрештою, як правила порушувати, щоб досягати цікавих ефектів. У цьому плані для мене як для автора не так важливо, чиї це поради: я сприймаю цю справу так, що ми всі лупаємо сю скалу та допомагаємо одне одному. Якщо для мене це буде Кінг — прекрасно, якщо це буду я для когось — чудово, але головне, аби допомогло.
Чим програма вашого курсу творчого письма орієнтована саме на людей, дотичних до військової сфери? А що в ній універсального?
Загалом цей курс для всіх, просто у фокусі — саме військові та ветерани як авдиторія, що має найменше часу та ресурсів на навчання. У мене є три випуски, спрямовані суто на військових: про терапевтичне письмо; про те, як писати саме воєнні історії; також поради від видавництва, яке видає саме ветеранів, щодо оформлення рукописів, промоції тощо. Решта 17 — універсальні, лише деякі приклади там відсилають до військового досвіду. Наше адресування курсу військовим продиктовано зручністю для них: усе безкоштовно, в одному місці, можна просто слухати як подкаст.
З огляду на те, що ви автор фентезі (ваше оповідання можна прочитати в збірці «Легендарій міських див»), у відео на курсі чимало згадуєте імена улюблених письменників цього жанру, а тому з’являється фокусне питання. Наскільки, на ваш погляд, фентезі та фантастика популярні як жанр письма саме серед військових авторів? Це цікаво зокрема тому, що серед читачів часто є поширеною думка, ніби якщо автор — військовий, то він передусім — «свідок війни» і має писати, відповідно, про війну, біль і травми. Чи можуть фентезі й фантастика бути в цьому контексті обхідним шляхом — способом непрямо описати воєнний досвід, оминаючи при тому стигму авторів-військових?
Фентезі й наукова фантастика дуже популярні серед військових, що ми в «Культурних силах» бачимо хоча б із рукописів, які нам присилають, але навіть поза цим контекстом — ось вам Павло Деревʼянко та його фентезі-трилогія. Фантастика в цілому, як обʼєднуючий жанр, вже давно слугує контейнером для військового досвіду: Джон Толкін, Курт Воннеґут, Джо Голдеман та інші.
Фантастика створює дистанцію й дозволяє дослідити важливі для автора ідеї в іншому контексті, щоб виділити саме те, про що йому цікаво поговорити, прибравши надто навʼязливі асоціації з реальністю, які тягнуть за собою певний політичний та інший багаж. І ні, це не тільки ескапізм, як часто говорять про те ж фентезі. Це художній метод роботи з досвідом, зокрема й бойовим. Статистики щодо читачів я не знаю, але кліше, що військові мають писати фронтові щоденники або воєнну прозу, авжеж, присутнє. Фантастика, яку пишуть військові, цей стереотип натомість руйнує.
Тобто, як можна судити з вашої відповіді, суспільство уявляє образ автора-військового все ж таки стереотипно, і це спонукає думати про дистанції між авторами-військовими та читачами, принаймні про дистанції емоційні та емпіричні. Наскільки розрив в екзистенційних досвідах віддаляє читача-цивільного від автора-військового? Чи цей розрив навпаки їх об’єднує?
Це цікаве філософське питання. З одного боку, цивільні в тилу теж певною мірою мають воєнний досвід через обстріли міст. З іншого, далеко не всі військові мають бойовий досвід. Я в цьому плані орієнтуюся на книгу Себастьяна Юнґера «Племʼя», де цей розрив описується через ціннісний вимір: мовляв, на війні є братерство, а в мирному житті — ні, бо умови не екстремальні та цього не вимагають. Але наскільки це можна застосувати до нашого умовного мирного життя в містах далеко від фронту? Насправді це цікава тема для дослідження, бо навіть Юнґер писав про досвід ветеранів заморських воєн, які ніяк не перетиналися з їхнім американським тилом.
Тут же напрошується питання — чи існує ідеальний читач книги військового автора? Якщо так, то хто він?
Навряд чи можна про це міркувати так категорично. Це може бути будь-хто на планеті Земля.
Повернімося до фантастики — чи працює вона з читанням так само, як із письмом? Чи можете ви сказати, що у військових не тільки як в авторів, а й як у читачів існує підвищений інтерес саме до цих жанрів?
Військові однаково читають фікшн та нонфікшн та дуже люблять фантастику: ми знаємо це з нашого проєкту «Книга на фронт», у межах якого ми якось робили опитування. А стосовно інтересу до конкретних жанрів — що здебільшого люди читають? Все, що їм цікаво. Наше військо — зріз суспільства, тож і смаки масштабуються відповідно.
А чи впливає на щось вибір конкретного жанру в контексті вашого курсу? Чи ви робите у своєму курсі акцент на певних формах і чи важливо, які саме жанри обирають для себе слухачі й слухачки?
Взагалі не важливо: я там наголошую, що військові не тільки воєнну прозу пишуть, і ми про це вже згадували. Єдине, чого в нас немає, так це окремого блоку порад щодо нонфікшену та есеїв, бо це публіцистика. Але загальні принципи творчого письма одні й ті самі.
Цікаво також почути про нову ініціативу — програму «Реєстрові автори»: можливість авторам-військовим надіслати свої рукописи для опрацювання і удосконалення перед роботою з видавництвом. Виглядає на те, що «Культурні сили» розбудовують повноцінну інфраструктуру для авторів-початківців — від курсів письма до літагенції. Розкажіть, коли і як з’явилася ця ініціатива? Чи планується і подальше розширення літературної інфраструктури від «Культурних сил»?
Від самого початку, коли в «Культурних силах» зʼявився освітньо-літературний відділ, нам через особисті канали почали присилати рукописи авторів-військових та ветеранів, які просили консультацій щодо текстів, можливостей видання тощо. Тож фактично проєкт «Реєстрові автори» з’явився як формалізація цієї роботи вже на початку 2026 року. Ви правильно відзначили, що це щось на кшталт літагенції, з тією різницею, що наші послуги безкоштовні, і водночас ми юридично не оформлюємо свою співпрацю, не включаємо себе офіційно у відносини між, скажімо, автором і видавництвом. Тобто це така квазіагенція для цієї категорії авторів та авторок. І мушу сказати, що навіть без широкого розголосу чи промокампанії ми вже отримали десятки рукописів, і кожному автору чи авторці наші спеціалісти відписують з оцінками та рекомендаціями.
Авжеж, не всі автори готові щось змінювати згідно з нашими пропозиціями, бо це такі самі творчі люди зі своїми особливостями, як і всі інші — але позитиву все ж більше. Щодо подальшого розвитку інфраструктури — поки хіба що масштабування та розширення контактів у фаховій галузі. Базово головне — допомогти мілітарним авторам та авторкам покращити свої твори й довести їх до читачів. Ми також промотуємо вже опублікованих мілітарних авторів та авторок за кордоном, через свій англомовний каталог, і ось тут якраз плануємо експансію цієї промоції на глобальний південь, з іспаномовною версією каталогу.
Після етапу навчання, постпродакшену, роботи з агенцією і, зрештою, видання для книги наступним логічним етапом стає рецепція читачів, зокрема — літературних критиків. І ось тут виникає питання: як критик має оцінювати тексти військових авторів? Бо, з одного боку, відповідь очевидна: так, як і будь-яку іншу книгу. Утім, часто цей принцип впирається в моральний поріг — текст людини, котру суспільство навпаки мало би шанувати, важко критикувати, навіть коли є за що. Як ви дивитеся на цю дилему?
Критикувати справді варто як і будь-яку іншу книгу. Єдина відмінність може бути в комунікації, якщо треба відповісти відмовою та сказати, що книга потребує допрацювання. Дуже важливо не знецінити військовий досвід і не залишити людину в стані розпачу, дати шляхи й конкретні інструменти для роботи над рукописом. Власне, мій курс і для цього потрібен.
До слова про досвід військових і його зв’язок з літературою. Чи є межа між письмом як літературним ремеслом і письмом як терапією: способом відволіктися чи звільнитися від болю? Чи взагалі потрібно й доцільно їх розмежовувати?
Так, межа є. Про це у нас буде окремий випуск, де я запросив фахівчиню, бо сам не маю компетенцій психолога, але базово: людині треба самій зрозуміти, що їй треба. Можливо, залучити психолога, щоб визначитись. І не обовʼязково публікувати написане. Головне — не зробити гірше самому собі.
Наостанок порадьте кілька книг українських військових авторів, які ви взяли б із собою на безлюдний острів. Чому саме вони?
Навряд чи тут буду оригінальним, але передусім це Артур Дронь, будь-що, але особливо «Гемінґвей нічого не знає». Бо його можна перечитувати й перечитувати, відзначаючи нові нюанси, рефлексуючи над власним досвідом. Недарма він отримав таке визнання. Також я особисто знаю Павла Белянського, і його книжки мені дуже імпонують простотою стилю та при цьому глибокими життєвими сенсами. Також не можу не відзначити Павла Деревʼянка з його фентезі-трилогією «Аркан Вовків». Я загалом не люблю класичне фентезі а-ля Толкін, але він пише альтернативно-історичне, і я давно хотів виділити час на прочитання цих книжок. На безлюдному острові якраз нарешті стане часу на це, і я впевнений, що не розчаруюся — бо вже бачив, на що він як автор здатний в оповіданні «Чорні пацюки Білої Церкви» в тому-таки «Легендарії міських див». Дуже вразив цей текст.
Сподіваюсь, уже невдовзі в цьому переліку — і не тільки в цьому — з’являться книги і слухачів вашого курсу. Дякую вам!
Довідково:
Культурні сили — платформа, яка об’єднує військовослужбовців творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. Вона розвиває воїнську культуру, посилює морально-психологічну підтримку військових, впроваджує культурну дипломатію та інформаційний спротив через інструменти культури. До платформи входять проєкти: «Культурний десант», «Книга на фронт», «Фронтова Студія», Оркестр 59, «РадіоПіхота» та інші. Щомісяця артисти Культурних сил проводять близько 200 виступів у фронтовій зоні, а також передають бійцям приблизно 1200 книг.