Ольга Трейтяк
літературознавиця, літоглядачка
Касія живе серед тіней — минулого, що проривається в уривках спогадів і снах; теперішнього, бо суті не видно за масками й іграми; і майбутнього — завжди нечіткого й тіньоподібного.
Як пройти крізь напівтемряву? Це і є фокусне питання у «Променях Аласі» Аліси Корж, авторки фентезі, фантастики й сучасної прози.
«Паросток крізь каміння»
На перший погляд, Касі — звичайна підлітка Сифізу. Читає книжки, вчиться, спостерігає за містом з висоти свого маєтку. Та в буденних речах прихована небуденна історія. Касі — між двох таборів: свартіїв, до яких належить кровно, і артіїв, серед яких виросла.
Минуле для неї — лиш тіні спогадів, але якраз вони найдужче мотивують до дії. Касі ладна на все, аби затерті спомини стали реальністю.
Артії знищували й підкорили свартіїв, жертвами такої експансивної політики стали й батьки Касі (Кхасі з народження). Кім Торгон — головна тінь її життя. Це лідер убивць рідних Касі, що взяв дівчинку під опіку. Непояснене рішення, така-от турбота з присмаком темряви й крові.
Життя в маєтку Кіма Торгона, лідера артіїв — зовсім не нужденне, але напівтемне. Вона не стала донькою, це лиш підопічна, яку тримають в обмеженому просторі замку. Коли доступу до світу мало, хіба книжки дозволяють хоча б через тіні уявляти, що було й що може бути.
«Паросток крізь каміння» — так називають у романі Касію. Вона вижила, де не мала б, і пробилася до світу артіїв (Вищих). Її народ лишився в рангу Нижчих, в темному, неосвіченому й упослідженому стані. Сегрегація присутня і на рівні ландшафту. В межах міст для артіїв спеціально окреслені Верхні міста, а для свартіїв (колишніх жителів Хардійського царства) — Нижні, щось на кшталт гето.
Мета і засоби
Темряви в безхмарну юність додають кпини за походження. «Бруднонароджена…» — типове дорікання, яке свартійка Касі чутиме часто. Артії ж масово практикують генну інженерію й стать дитини програмують завчасно. Науково вони роблять себе ідеальними, «чиста» раса, євгеніка, шовінізм тощо — алюзія загалом зрозуміла. Аліса Корж у романі показує, що прогрес науки аж ніяк не гарантує розвитку базового гуманізму.
Треба сказати, що світ Сифізу штучно адаптований до життя. Довколишня реальність тут присутня як начерк примарної тіні. Це світ після катастрофи, де міста заховані під куполами серед пустель. У повітрі отруйний нейротоксин, тож просто погуляти й подихати тут не вийде. Треба ховатися під куполом або носити спеціальний костюм із гранолом. А для захисту від ворогів треба накидати ще й броню. Інакше вижити складно.
Промені Аласі й Тінь Ніссари
Аласі — хардійська богиня сонця й світла. Її проміння несе надію, чого всім нескінченно бракує. Особливо свартіям (колишнім жителям переможеного Хардійського царства), котрі хочуть звільнення й роблять для того різні кроки. Подекуди починаються бунти, а ще діє таємне свартійське підпілля (суто громадський активізм, без кровопролиття). Чи то магічне мислення, а чи закон жанру змусили декого вірити, що Касія — обраниця Аласі. Та й тут є своя логіка: недаремно ж дівчина з їхнього роду опинилася у лігві ворога, вона їх урятує.
За своїми «променями Аласі» Касі їде в столицю, Артіум. Опікун Торгон влаштував її на випускний курс Артійської академії, — такий собі коледж для місцевих мажорів. Там вчаться тільки обрані, й поява, якщо сказати терміном поттеріанським, «бруднокровки» стає сенсацією. І знову маємо поле для розгортання всеможливих проявів упослідження: расово зумовлені булінг і фізичне насилля в такому-то світі цілком очікувані й закономірні.
Звісно ж, у книзі з настільки прямолінійними опозиціями і сама онтологічна система є дихотомійною, тож на противагу світлим променям Аласі існує інший, не менш потужний орієнтир. Це віддзеркалена тінь Ніссари, останньої правительки Хардійського царства. Коли Касія (не)випадково натрапляє на її корону, символічно сама стає королевою:
Підходжу ближче, аж поки у віддзеркаленні скла вона не накладається чітко на мою голову. Наче коронує мене.
У цьому «коронуванні» черговий натяк на обраність Касі, хай навіть і сама вона в те не вірить. Тінь Ніссари для Касії — прояв несвідомої родової пам’яті, яку ще належить відкрити: у її предків-хардійців часто були жінки-правительки, натомість в артіїв жінки влади не мають. Тож чи є сенс учитися в академії й переймати чужу суспільну модель, коли вона тобі настільки чужа?
Контрасти
«Промені Аласі» — книжка контрастна, тож і її головна героїня постає перед читачем у різних іпостасях. З одного боку, Касія змушена проявити стійкість і фізичну витривалість, коли змагається на академічному турнірі — такий собі battle royale по-сифізьки. З іншого боку, Касія — ще й дослідниця. Вона хоче вивчати нове, чи точніше старе, бо бібліотеки й архіви — її окремі світи знань.
Навіть звичайна мандрівка — це авантюра, через яку пізнаєш світ. Як зазначено на суперобкладинці роману, Алісу Корж на фентезі надихнули саме мандри. От і її героїня дихає жагою пізнавати в русі, у відкритті нового. Коли Касія їхала в Артіум — це наче паломницька подорож, де кожна бодай найменша річ стає символом. Так дівчина виходила зі світу тіней в реальність і, як типова мандрівниця, фіксувала деталі. Ну чисто Софія Яблонська у фентезі-світі.
Контраст впроваджений у книгу на всіх рівнях: рух (чи то стрімка дорога, чи то повільний лет листочка), простір (то звужується, то розширюється), і дуже різні персонажі. Щодо останніх, то з творенням характерів Аліса Корж впоралася майстерно. Є герої-студенти з академії, є правляча верхівка, є упосліджені персонажі з низів. Усі мають складність, що хочеться розгадати.
Та й стиль книги, варто зазначити, теж прописаний вдало: від барвистих та неочевидних образів на всіх рівнях сенсорики (зокрема із запахами — їх у сюжеті чимало, і то не дарма) і до іронічненьких врізів на кшталт «в опікуна тільки дві ноги, але щоранку він встає не з тієї». Контраст як чільний інструмент витворення і сюжету, і способу його викладу цілком пасує загальному сетингу «Променів Аласі» і працює тут добре — книгу просто цікаво читати.
Світ із багатьма гранями
«Промені Аласі» — дилогія. Тут удосталь простору, аби поступово відкривати всіх і все. Кожна тінь розсіються крок за кроком. Що робить цей роман справді вдалим, так це багатошаровість. Із героями можна пройти крізь боротьбу за владу, біль від травми минулого і просто юнацькі будні. «Промені Аласі» нестандартно поєднує жанри. Рецепт незвичності такий: трохи дистопії, трохи наукової фантастики і ще кілька пікантних дрібок в стилі dark academia.
Є дружба, кохання та плани на майбутнє, того «Промені Аласі» — і в розряді літератури для тих, хто починає дорослий шлях і проходить крізь зміни. Касія із заляканої дівчинки стає сміливою лідеркою. Змінюється і весь світ, все буде ще гостріше й небезпечніше. Та шлях крізь тіні веде до світла, що й доводить багатогранний фентезі-світ Аліси Корж.
