Софія Николишин
перекладачка, літературознавиця
«Що б ти не робила, до якого бою не ставала би, всі жінки твого роду стоятимуть за твоєю спиною». У наші непевні часи кожній дівчинці хотілося б почути таку обнадійливу фразу. «Відьомський спадок» Катерини Юнакової дозволяє на кілька годин забути про тривожну бутність нашого сьогодення й переміститися в неймовірний вир розслідувань родових таємниць, відьомських зрад і небезпек.
Про сюжет і для кого книжка
Книга Юнакової — класичне янґ едалт фентезі в українському сучасному сеттингу. Студентка медуніверу Тамара дізнається про смерть своєї бабусі Вербени Тихонівни, про яку вона раніше взагалі не чула. У спадок дівчині дістається ціла квартира в Києві разом з демонічним котом, рослинами, що надумали втекти, поки нема нової господині, та дивними сусідами. У звичайній київській багатоповерхівці хто тільки не мешкає: тут вам і відьми, і перевертні, і демон-ненажера в тілі рудого кота Шайзехена, і домовик, і навіть козак-характерник. Зрештою клубок таємниць заплутується і раптом виявляється, що бабусю вбили. Та хто — невідомо. І на Тамару починають полювати злі сили, що хочуть заволодіти родовою силою відьми та її фамільним перснем, що, як подейкують, належав першій відьмі на території України Насті Чагрівній. Історія наскрізь просякнута українською мітологією, на її сторінках дух старовини переплітається із запахом київських перепічок, формаліну в морзі та сирої землі кладовища.
Про київські відсилки
«Відьомський спадок» Катерини Юнакової переносить читачів у Київ на років десять у минуле. Україна вже давно незалежна, але так і не може позбутися пережитків радянщини: деякі відьми і чаклуни, як відомо, відкрито ностальгують за морозивом по п’ять копійок, а важливі події у чарівницькій спільноті виглядають як типове зібрання у якому-небудь «Палаці піонерів» ще не так давно. Для мешканців Києва книжка може стати ще однією нагодою вилізти погожого дня з ліжка і піти прогулятись містом у пошуках знайомих локацій — диви, раптом натрапиш на дворик, у якому все прибирається щоранку саме собою, а машина сусідів Тютюркіних так і знай раз по раз залізає задніми колесами у квітник. Але й той, хто в столиці ніколи не жив, з легкістю впізнає локації. Вони нам майже рідні, ми виростали в таких самих панельках, де сусіди знають одне одного і неодмінно пліткують, а старенькі мешканці перемивають кісточки усім тим, хто порушує громадський порядок.
Про веселі штуки
Провідним мотивом книги є спільнотність. Об’єднання відьом та чарівників зроду ворогували між собою через давню сварку та зради. Та нарешті за багато років вдалося досягти хиткого миру. І коли герої усвідомлюють справжню небезпеку розділення і можливої війни, питання єдності постає як ніколи гостро. Це перегукується і з нашими проблемами сьогодення — війна втомлює і виснажує нації, провокує внутрішні конфлікти і протиріччя всередині суспільства. Зараз мусимо постійно нагадувати собі, що тримало нас разом на початку війни, якою непорушною була наша спільнота. Цю думку неодноразово підкреслюють й герої «Відьомського спадку». «Ми всі знаємо, що мир та взаєморозуміння між нашими спільнотами — це гарантія не лише взаємного добробуту, а й нашої цілісности перед лицем зовнішньої небезпеки. Як казали старійші, розділяй та володарюй. І наш ворог саме так і робить. Завжди робив», — говорить Авісалай Юхимович, один з найповажніших персонажів книжки. Хоч тут у ворога немає імені, але з українського історичного контексту і так зрозуміло, про кого йдеться і з ким доводиться боротися — і нам, і їм.
Не менш важливою є пам’ять роду. Головна героїня дізнається про існування своєї бабусі по материній лінії за день до похорону тієї. Неочікувана смерть бабці Вербени запускає ланцюжок подій, що приводять Тамару до знайомства з тією частиною себе, про яку та навіть не здогадувалась, а також до кращого пізнання минулого своєї матері та й самої Вербени Тихонівни. Всі навколо нагадують дівчині, якою важливою є її давня родинна історія, що так тісно переплетена з існуванням відьомських та чаклунських спільнот в Україні.
Про авторську мову
Авторка хотіла, аби читачі забули про буденність з усіма її тривогами і перемістилися до чарівного світу, хоч і такого схожого на наш. І їй це дійсно вдалось — читалось на одному подиху, періодично зі сміхом і «ти глянь, що написала». Персонажі відчувалися живими і колоритними — від молодих студенток медичного до старих жіночок-відьом і характерника. Навіть кіт Шайзехен (це ж треба було таку кличку демонічній тварині дати!) говорить точнісінько так, як ми від нього того очікуємо. Та й загалом, чарівний світ ближчий, ніж здається. Державні органи у відьомському світі такі ж як і у нас — забюрократизовані, похмурі і з відголосками радянщини. Силові структури, як то було прийнято на початку 2010-х, підробляють свідчення та звинувачення. І над усім тим сонячно-літнім Києвом незмінно нависає тінь можливої московської загрози.
Сюжет іноді «стрибає» від точки зору одного персонажа до іншого, особливо наприкінці, а деякі деталі, що повинні рухати історію вперед, з’являються зі спогадів про розмови персонажів, яких ми — читачі — не бачили. Але дія розгортається так стрімко і жваво, що на такі огріхи можна й закрити очі. Особливо, якщо врахувати, що це саме той фентезі янґ едалт, про який зараз говорять всі навколо. І для українського книжкового ринку мати твір жанру сучасного фентезі, що так шалено набирає обертів серед підлітків, є великою перевагою.
Про видання
«Відьомський спадок» — саме та книга, яку можна не боятися купувати, орієнтуючись на обкладинку. Вона тут яскрава, кольорова і цілком передає дух історії. Та й мармиза Шайзехена, який поблискує своїми демонічно-котячими очиськами, так і тягне придбати собі примірник. Але чудові ілюстрації Марії Зінкевич на обкладинці не закінчуються — всередині на читачів чекають ще кілька яскравих фрагментів сюжету, втілених руками художниці. Хоч книжка видана у м’якій обкладинці (а для такого «товстунця» на 400 сторінок це доволі незвично), але тримається гарно — сторінки з цупкого, приємного паперу. Та й попри численні подорожі в наплічнику, кутики лишилися цілими. Книга якраз щоб кинути в сумку й вирушити гуляти вуличками Києва.
Фіналь
Фінал історії, хоч і дуже швидкий, закрив майже всі сюжетні лінії. Проте відкрив головне питання — хто стоїть за всіма смертями і нещастями? Читачі сподіваються побачити розгортання подій у наступних частинах.
«Відьомський спадок» — якісний продукт на сучасному вітчизняному ринку. Сьогодні, коли українська книга починає активно виборювати своє місце поміж американських та європейських популярних видань, потреба у заповненні якомога більшої кількості ніш стрімко зростає. Молодь тягнеться за близьким їй контекстом, зрозумілими локаціями і майже рідними персонажами. Тому такі історії, як ця, — ще один крок від засилля російського чтива до самобутності української книги.
