Сьогодні література стрімко змінюється. Але тенденції її сприйняття вже досить давно є застиглими. Поверховість, загальна оглядовість, спрощена оцінність — усе це превалювало в довколалітературному середовищі протягом останніх років, проте цей скупий інструментарій здатен пробити лише зовнішній шар літературного тексту.
Натомість його глибші структури, причинно-наслідкові зв’язки й неочевидні інтерпретації лишаються таким чином недоступними, недосяжними.
Звісно, далеко не вся літературна критика редукувалася аж такою мірою. Утім, і далеко не все, що стосується дискусій про книжки, можна назвати літературною критикою. Воно й не дивно, адже таке занурення в текст, що критика має забезпечувати, майже безглузде в умовах сьогоднішнього культурного середовища.
Під тиском позалітературних чинників це середовище існує за сценарієм популяризації, ширшого масштабування літератури, і це, варто визнати, теж вкрай важлива місія. Але популяризація, на жаль, майже завжди означає спрощення — така вже ціна донесення тексту до більшої кількості читачів.
А критика, ясна річ, спрощенню не підлягає.
Проте адекватний баланс завжди вимагає альтернативи. Тож критика має існувати — у всій своїй непростоті, хай навіть з незатребуваною (для широкої аудиторії) глибиною занурення, — має існувати, аби сама література повноцінно й на всіх рівнях могла реагувати на своє резонування.
Прискіпливість, а не лише оцінка. Нестандартні роздуми, а не лише простий опис. Широка інтерпретація, що виходить за межі суто одного твору, а не лише враження, обрамлене обкладинкою та останньою крапкою. Панорамна дискусія про літературу як явище, а не лише про книжку як об’єкт.
Критика має стати культом.